ВУЗ ШАГ

КЗО "Новоолександрівська ЗШ І-ІІІ ступенів Раївської сільської ради"

   





Акція "Громадянин 2020"

    

захід «Хоробрі серця", 

присвячений вшануванню воїнів АТО

 

     На захід  були запрошені батьки Анатолія,  рідні і близькі учасників військових дій на Сході. Ведучі заходу Боздирєва Анастасія та Лисенко Тетяна зуміли створити атмосферу душевного піднесення, патріотизму, пронизаного любов’ю до України  та нестримної жаги перемоги над ворогом.

     Учні розповідали, як мужньо   та героїчно воював за Батьківщину  Бабич Петро Миколайович, голова батьківського комітету нашої школи. 2 квітня 2014 року він був мобілізований до збройних сил України, з 2 травня знаходився в зоні АТО. 21 червня був тяжко ранений в Добропільському  районі Донецької області при виконанні бойового завдання в складі розвідувальної групи. Лікувався в Одеському військовому госпіталі.

     Бабіч Петро Миколайович – сержант Збройних сил України 19 липня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та теротиріальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько- української війни, відзначений – нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

     «Шановний Петро Миколайович!  Дякуємо Вам за те, що захищали, що не боялися, що вижили, що ризикуючи життям стояли на захисті незалежності нашої держави, на сторожі нашого спокою», - звернулися  учні до шанованого гостя.

      Герой зі сльозами на очах слухав слова вдячності юних школярів, виступив перед присутніми  з щирою промовою.

     Бородєй Анастасія, Троян Таня, Лісовський Віталій, Ониськів Ігор, Усенко Максим, розповідаючи на звітному заході про результати пошуково-дослідницької діяльності, повідомили про героїчні будні інших учасників АТО.

     Зокрема, всіх присутніх вразила коротка ,але героїчна біографія випускника школи Козлова Владислава Ігоровича,який після закінчення навчання у Дніпропетровському Гірничому університеті, пішов служити до армії. У березні 2014 року Владислав  потрапив на територію Донецької області в зону АТО. Багато  труднощів та випробовувань випало за цей час за на плечі цього хороброго юнака. За бойові заслуги  Козлов Владислав Ігорович нагороджений пам’ятним знаком «За воїнську доблесть». Має звання молодшого сержанта.  Провів дві ротації, готується до третьої.

     Ми  самостійно підготували  до заходу соціальні  та музичні відеоролики про героїв бойових дій.

     Наш клас дізнавався також про людей, які допомагали та допомагають воїнам з АТО, надають адресну допомогу. Це люди з великим серцем і щирою душею – Понур Алла Вікторівна,  Цупер Валентин Михайлович,  інші фермери, одноосібники, жителі села.

     Ми   ознайомилися  з важливою  діяльністю Усенка Олега  Анатолійовича (батька одного з учнів класу), члена пошукового загону «Пошук –Дніпро», який  працював в основному складі команди Добровільчої суспільної ініціативи по наданню допомоги Міністерству  Оборони  України у зборі загиблих і без вісти зниклих у військовому конфлікті на сході України в зоні АТО.

     Олег Анатолійович багато розповідає  про побачене,  почуте, пережите особисто, надав школі велику кількість  матеріалів із зони АТО, які в майбутньому плануємо представити  музейною експозицією.

     Зворушливо читали вірші  про мир, Батьківщину, солдатів АТО  Вайріх Рімма, Пащевська Саша, Шевченко Сергій.

    Захід минув на одному подиху, не залишивши байдужим жодного присутнього в залі. 

 

 

 

 

Меморіальна дошка

для увіковічення пам’яті загиблого в АТО

випускника школи Горди Анатолія Анатолійовича.

 

     Відбулася урочиста лінійка з нагоди відкриття меморіальної дошки випускнику нашої школи Горді Анатолію.
     На захід прийшло багато односельчан, друзів, однокласників Анатолія, його рідні та близькі. Ми вдячні Понур Аллі Вікторівні та її сім’ї за благодійну допомогу у виготовленні дошки, яка була  закріплена  на стіні школи.

 

 

«Куточок мужності  героїв АТО»

 

   Узагальнивши та систематизувавши матеріали, виготовили  «Куточок мужності», який   розповідає історію хоробрості, слави бійців української армії, мужності та звитяги воїнів АТО.
     Знайшлося  у куточку місце  і для історій відчайдушних волонтерів, просто небайдужих громадян, які не залишилися осторонь подій та трагічних наслідків війни на Сході України.
      Особливо зворушливо працював клас над увічненням пам’яті героя земляка Анатолія Горди, який, виконуючи  доручення,  разом зі своїми військовими побратимами,  загинув у палаючому літаку, що був збитий терористами  о 1-ій годині ночі 14 червня 2014 року над Луганськом.
     «Горда Анатолій  - 18-ти річний юнак, завжди веселий, усміхнений, гарний товариш, люблячий син, надійний брат – саме таким він назавжди залишиться у нашій пам’яті», - так розпочинали свою розповідь  про славного  випускника  школи  під час урочистого відкриття куточка «Слава герою».  
     Учні нашої  школи присвятили  Толі  численні вірші, посмертні звернення, а ми зібрали теплі і зворушливі спогади  про нього його друзів, однокласників, учителів, -  і все це помістили на стенді.

 

 

 Відомості про воїнів

 

Біографія  Козлова Владислава Ігоровича
     Народився 15 березня 1991 року в с.Орловщина Новомосковського району  Дніпропетровької області.
     Через рік з батьками переїхав с.Новоолександрівку Синельниківського району. Навчався у Комуноленініській середній загальноосвітній школі.
     У 2008 році вступив у Національний Гірничий Університет на спеціальність «Автомобіль і автомобільне господарство».
     У 2013 році пішов служити до армії на конктрактній основі у 25 Окрему Повітряно-десантну  бригаду, яка знаходиться у смт. Гвардійське.
      У березні 2014 року поїхав на територію Донецької області в зону АТО.
     Нагороджений пам’ятним знаком «За воїнську доблесть». Провів дві ротації. Має звання молодшого сержанта.

 

 

Інтерв’ю з Козловим Владиславом Ігоровичем

     Усі півтора місяця бригада, в якій я служив, знаходилася у повному оточенні і під постійними обстрілами. Територія, на яку ми приїхали, повністю контролювалася бойовиками. У нас стріляли – нам же було заборонено відкривати вогонь у відповідь. Нас атакували з «Градів», а ми ж просто ховалися в окопи і чекали поки обстріл закінчиться. Довгий час не привозили ні продуктів, ні боєприпасів.

     Одного разу хлопці близько тижня виживали, розділяючи щодня один «сухпай» на сімох солдатів. Згодом їм вдалося купити картоплі в мешканців одного з навколишніх сіл.

     Розповідали хлопці з інших відділень, що у них ситуація з провізією була ще гірша – вони навіть збирали і варили пшеницю, щоб просто вижити. Справа не в тому, що їм не хотіли надсилати їжу чи умисно знущалися. Насправді бригада знаходилася в оточенні – дістатися до них було просто не можливо і їм залишалося тільки чекати. Чекати і вірити, що виживуть.

     Історії, про мирне населення, яке не хоче захищатись і чекає на прихід росіян викликають в очах опитуваного сумнів. «У селах люди спілкуються українською мовою. Ті люди, які заробляють на життя своєю працею – за Україну. Вони нам допомагали продуктами, речами першої необхідності. Патріотично налаштовані також і ті, хто бачив ці ДНРри-ЛНРри.

     Люди побачили, що насправді мають на меті ці «організації» і хто за ними стоїть. Хто ж не бачив війни (таких багато, але не більшість), «перехрещуються» у російські триколори. Загалом, східні області – досить песимістичні. Там багато безробітніх, наркоманів. Саме вони і утворюють блоки ополченців. Щоправда, зараз їх стало менше.

     Багато українців, які «прописані» в зоні АТО все ж на стороні України, але боротись за свою незалежність не поспішають. Зерно сумніву у їх патріотичний настрій, певно, сіють і російські ЗМІ.

    Переважна більшість місцевих жителів Донеччини і Луганщини сьогодні – пенсіонери. А кому їм вірити, як не телевізору. А цей «ящик правди» показує їм не те як наші герої ризикують своїм життям заради мирного неба, а те, як бендерівці їдять дітей і гвалтують жінок».

 

 

Біографія Бабіча Петра Миколайовича

     Народився 26 жовтня 1972 року в с. Матвеєвка Вільнянського району Запорізької області.
     У 1077 році переїхав у с. Новоолександрівка Синельниківського району.
     З 1980 по 1990 роки навчався в Комуноленінській СЗШ.
     У 1990 році був призваний до лав Збройних сил. Служив у Національній Гвардії України до 1992 року.
     З 1992 по 1993 роки навчався в Гадяцькій сільсько-господарській школі на пасічника.

     У 1993 році одружився на Ноді Оксані Леонідівні, у 1995 році народилася донька Інна.

    Працював у колгоспі ім. Леніна зоотехніком по племінному обліку, завідуючим МТФ №3.

     З 1997 по 2001 роки проживали в Полтавській області, у 1999 році народився син Дмитро.

     З 2003 по 2011 роки працював  у ООО Снек- Експорт в м. Синельниково.

     З 2011 року займається веденням домашнього господарства.

   2 квітня 2014 року був мобілізований до збройних сил України, з 2 травня знаходився в зоні АТО.

    21 червня був тяжко ранений в Добропільському  районі Донецької області при виконанні бойового завдання в складі розвідувальної групи. Лікувався в Одеському військовому госпіталі.

 

Матеріали з Вікіпедії:

Бабіч Петро Миколайович – сержант Збройних сил України 19 липня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та теротиріальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько- української війни, відзначений – нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

 

Інтерв’ю Бабіча Петра Миколайовича

     Після призову до армії  ми  довго тренувалися, проходили підготовку перед тим, як нас відправили на Схід. Тому не все так погано, як розповідають. Немає такого, що прийшов до військкомату, раз-два, і все – АТО. Всі, з ким довелося разом служити – справжні відчайдухи – патріоти своєї держави.
     Спілкуватися з близькими солдатам не забороняли, проте був час, коли по кілька днів не було мобільного зв’язку. Звичайно, нас було легко відстежити тоді, коли ми телефонували або виходили в  Інтернет. Це нам часто шкодило, але сім’ї хвилюються і їм треба хоч би сказати, що живі. Більше нічого рідним не розповідав: ні про оточення, ні про нестачу харчів та питної води. Від цього нічого б не змінилося б, а рідні хвилювалися б ще більше за мене, а я за них.
    Кого в зоні АТО більше – добровольців чи професійних бійців – Петро Миколайович стверджувати не взявся, натомість запевнив, що усі, хто за власним бажанням пішов на фронт, до останнього подиху захищатимуть Україну.
     На питання чи вистоїть Україна, якщо Росія перейде «з етапу розгойдування» у відкриту війну відповідає:  «У сусідніх, із зоною АТО, областях, зараз дисклокується дуже багато артилерійських, танкістських підрозділів. Я не розумію, чому їх досі не залучили. Можливо, тримають на випадок погіршення ситуації. Але питання зараз  стоїть  не в тому, що окупантів не можна пускати до Києва, їх потрібно вигнати з нашої території».
    Україна має резерви, які дозволять протистояти армії окупантів. Можливо, російське командування не віддає наказів відкритої війни тому, що розуміє – ця війна може бути програна.
    Перевагою українців є жага до волі і суверенності. Бійці воюють за рідну землю і вірять в те, що переможуть.

 

Інтерв’ю з Протопопом Ігорем Петровичем
     По кілька днів не отримували жодніх наказів і завдань. Стояли живими мішенями. Можливо, були певні об’єктивні причини мовчання керівництва, проте солдатам часто приходилося зіштовхуватися з недбальством військової верхівки: «Звісно, були ситуації, коли керуючі не могли нічого зробити. Але і прорахунки вищого офіцерства є скрізь. Генеральство не брало участь у жодних операціях, у них не має потрібного бойового досвіду».
     Герой АТО, людина, яка бачила війну, запевняє, що не все так погано, як здається: « Унас є українська армія, є багато патріотично налаштованих воїнів, які несуть службу в різних підрозділах не тільки в ЗСУ, а й в добровільчих батальйонах, прикордонних військах. Техніка, яка ж не є, але ж вона є. Ми проводимо багато близкучих операцій, зокрема у захисті Донецького аеропорту.      40 наших бійців за підримки авіації знищили 300 бойовиків. Російські служби навіть вивчають цю операцію як зразкову. Поразки є і втрати у нас серйозні, але треба робити з цього висновки.
      Та щоб не сталося, треба вірити в перемогу АТО. До останнього подиху».

 

 

односельчани в зоні воєнного конфлікту

 

     Ми збирали  інформацію про героїв односельчан, які перебували та перебувають у зоні воєнного конфлікту, діставали їх світлини, біографії та спогади про події буремних днів у їхньому житті, у декого вдалося  взяти інтерв’ю під час недовготривалої відпустки, інколи спілкувалися через інтернет, по телефону.
     Дізнавалися  про людей, які надавали допомогу воїнам. 
     Результати досліджень: зясувавши, що участь в антитерористичній операції брали та беруть безпосередню участь випускники нашої школи:
  1. Горда Анатолій  Анатолійович,   
  2. Бабич Петро Миколайович,
  3. Козлов Владислав Ігорович,   
  4. Калько Анатолій Васильович,
  5. Протопоп Ігор Петрович,
  6. Бабіч Андрій Васильович.
ми  продумували, як необхідно увічнити історію сміливості та незламності духу нових героїв сучасної України

 

 

 

акція «Діти – воїнам АТО»

 

      Розбившись на групи та розподіливши обов’язки, 8 клас приступив до реалізації акції "Діти - воїнам АТО".
     Перш за все, ми  включилися в рух громади села по наданню допомоги воїнам на фронт. Збирали продукти харчування та речі першої необхідності, писали зворушливі листи,  малювали вітальні листівки, виготовляли обереги.
     Представниками  Синельниківської районної влади все це було направлено на передову.
     Надалі, систематично, коли плануються подібні рейди, 8 клас проводить акцію «Діти – воїнам АТО».

1
2
3
4
5
6