захід «Хоробрі серця", 

присвячений вшануванню воїнів АТО

     На захід  були запрошені батьки Анатолія,  рідні і близькі учасників військових дій на Сході. Ведучі заходу Боздирєва Анастасія та Лисенко Тетяна зуміли створити атмосферу душевного піднесення, патріотизму, пронизаного любов’ю до України  та нестримної жаги перемоги над ворогом.

     Учні розповідали, як мужньо   та героїчно воював за Батьківщину  Бабич Петро Миколайович, голова батьківського комітету нашої школи. 2 квітня 2014 року він був мобілізований до збройних сил України, з 2 травня знаходився в зоні АТО. 21 червня був тяжко ранений в Добропільському  районі Донецької області при виконанні бойового завдання в складі розвідувальної групи. Лікувався в Одеському військовому госпіталі.

     Бабіч Петро Миколайович – сержант Збройних сил України 19 липня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та теротиріальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько- української війни, відзначений – нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

     «Шановний Петро Миколайович!  Дякуємо Вам за те, що захищали, що не боялися, що вижили, що ризикуючи життям стояли на захисті незалежності нашої держави, на сторожі нашого спокою», - звернулися  учні до шанованого гостя.

      Герой зі сльозами на очах слухав слова вдячності юних школярів, виступив перед присутніми  з щирою промовою.

     Бородєй Анастасія, Троян Таня, Лісовський Віталій, Ониськів Ігор, Усенко Максим, розповідаючи на звітному заході про результати пошуково-дослідницької діяльності, повідомили про героїчні будні інших учасників АТО.

     Зокрема, всіх присутніх вразила коротка ,але героїчна біографія випускника школи Козлова Владислава Ігоровича,який після закінчення навчання у Дніпропетровському Гірничому університеті, пішов служити до армії. У березні 2014 року Владислав  потрапив на територію Донецької області в зону АТО. Багато  труднощів та випробовувань випало за цей час за на плечі цього хороброго юнака. За бойові заслуги  Козлов Владислав Ігорович нагороджений пам’ятним знаком «За воїнську доблесть». Має звання молодшого сержанта.  Провів дві ротації, готується до третьої.

     Ми  самостійно підготували  до заходу соціальні  та музичні відеоролики про героїв бойових дій.

     Наш клас дізнавався також про людей, які допомагали та допомагають воїнам з АТО, надають адресну допомогу. Це люди з великим серцем і щирою душею – Понур Алла Вікторівна,  Цупер Валентин Михайлович,  інші фермери, одноосібники, жителі села.

     Ми   ознайомилися  з важливою  діяльністю Усенка Олега  Анатолійовича (батька одного з учнів класу), члена пошукового загону «Пошук –Дніпро», який  працював в основному складі команди Добровільчої суспільної ініціативи по наданню допомоги Міністерству  Оборони  України у зборі загиблих і без вісти зниклих у військовому конфлікті на сході України в зоні АТО.

     Олег Анатолійович багато розповідає  про побачене,  почуте, пережите особисто, надав школі велику кількість  матеріалів із зони АТО, які в майбутньому плануємо представити  музейною експозицією.

     Зворушливо читали вірші  про мир, Батьківщину, солдатів АТО  Вайріх Рімма, Пащевська Саша, Шевченко Сергій.

    Захід минув на одному подиху, не залишивши байдужим жодного присутнього в залі. 

Меморіальна дошка

для увіковічення пам’яті загиблого в АТО

випускника школи Горди Анатолія Анатолійовича.

«Куточок мужності  героїв АТО»

 Відомості про воїнів

Інтерв’ю з Козловим Владиславом Ігоровичем

     Усі півтора місяця бригада, в якій я служив, знаходилася у повному оточенні і під постійними обстрілами. Територія, на яку ми приїхали, повністю контролювалася бойовиками. У нас стріляли – нам же було заборонено відкривати вогонь у відповідь. Нас атакували з «Градів», а ми ж просто ховалися в окопи і чекали поки обстріл закінчиться. Довгий час не привозили ні продуктів, ні боєприпасів.

     Одного разу хлопці близько тижня виживали, розділяючи щодня один «сухпай» на сімох солдатів. Згодом їм вдалося купити картоплі в мешканців одного з навколишніх сіл.

     Розповідали хлопці з інших відділень, що у них ситуація з провізією була ще гірша – вони навіть збирали і варили пшеницю, щоб просто вижити. Справа не в тому, що їм не хотіли надсилати їжу чи умисно знущалися. Насправді бригада знаходилася в оточенні – дістатися до них було просто не можливо і їм залишалося тільки чекати. Чекати і вірити, що виживуть.

     Історії, про мирне населення, яке не хоче захищатись і чекає на прихід росіян викликають в очах опитуваного сумнів. «У селах люди спілкуються українською мовою. Ті люди, які заробляють на життя своєю працею – за Україну. Вони нам допомагали продуктами, речами першої необхідності. Патріотично налаштовані також і ті, хто бачив ці ДНРри-ЛНРри.

     Люди побачили, що насправді мають на меті ці «організації» і хто за ними стоїть. Хто ж не бачив війни (таких багато, але не більшість), «перехрещуються» у російські триколори. Загалом, східні області – досить песимістичні. Там багато безробітніх, наркоманів. Саме вони і утворюють блоки ополченців. Щоправда, зараз їх стало менше.

     Багато українців, які «прописані» в зоні АТО все ж на стороні України, але боротись за свою незалежність не поспішають. Зерно сумніву у їх патріотичний настрій, певно, сіють і російські ЗМІ.

    Переважна більшість місцевих жителів Донеччини і Луганщини сьогодні – пенсіонери. А кому їм вірити, як не телевізору. А цей «ящик правди» показує їм не те як наші герої ризикують своїм життям заради мирного неба, а те, як бендерівці їдять дітей і гвалтують жінок».

Біографія Бабіча Петра Миколайовича

     У 1993 році одружився на Ноді Оксані Леонідівні, у 1995 році народилася донька Інна.

    Працював у колгоспі ім. Леніна зоотехніком по племінному обліку, завідуючим МТФ №3.

     З 1997 по 2001 роки проживали в Полтавській області, у 1999 році народився син Дмитро.

     З 2003 по 2011 роки працював  у ООО Снек- Експорт в м. Синельниково.

     З 2011 року займається веденням домашнього господарства.

   2 квітня 2014 року був мобілізований до збройних сил України, з 2 травня знаходився в зоні АТО.

    21 червня був тяжко ранений в Добропільському  районі Донецької області при виконанні бойового завдання в складі розвідувальної групи. Лікувався в Одеському військовому госпіталі.

Матеріали з Вікіпедії:

Бабіч Петро Миколайович – сержант Збройних сил України 19 липня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та теротиріальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько- української війни, відзначений – нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Інтерв’ю Бабіча Петра Миколайовича

односельчани в зоні воєнного конфлікту

1. Горда Анатолій  Анатолійович,   
2. Бабич Петро Миколайович,
3. Козлов Владислав Ігорович,   
4. Калько Анатолій Васильович,
5. Протопоп Ігор Петрович,
6. Бабіч Андрій Васильович.

акція «Діти – воїнам АТО»